Коля Герасименко опять «вскрылся»

gerasumenko

Вже 5 років я працюю над висвітленням подій Голодоморів, видав з десяток книг на цю тему. Першою з них була праця Андрія Бондарчука про те, як українці західних областей рятували голодуючих, іноді ціною власного життя. Я поширив цю книгу в понад 600 бібліотек з допомогою Міністерство культури та Український інститут книги. Після цього видав книгу спогадів очевидців Голодомору на понад 1000 сторінок, над якою працювала покійна Олександра Веселова (упорядник Василь Марочко). Три тонни цих книжок я також поширив у кілька сотень українських бібліотек та закордон. Згодом мені запропонував співпрацю Національний Музей Голодомору. За кілька років цієї співпраці побачили світ видання, які (як я вважав) допомагали українському суспільству та світу сформувати правдиву картину геноциду українців російським окупаційним режимом. Але щось пішло не так…

Я запідозрив щось лихе, коли на початку цього року на зустрічі з директоркою Музею Голодомору побачив людину, що поводилась там як керівник, хоча не мала ніякої посади – Миколу Герасименка. Цей чоловік говорив ламаною українською, працював у КГБ під час радянської окупації і мав звання генерал-лейтенанта в СБУ (джерело в коментарях – 1 та 13). Що він робив у науково-дослідній установі, яка займається вивченням Голодоморів та збереженням національної пам’яті – для мене було загадкою. Недовгі пошуки в інтернеті показали, що його пов’язують з величезною кількістю корупційних історій під час роботи в СБУ (2), а також він працював у спецслужбах «по націоналістах» (3). У темі голодоморів у нього була особлива робота, про яку я і розповім.

Директорка Музею Голодомору Олеся Стасюк на моє питання: «Хто це взагалі такий?», відповіла, що він займається питаннями грошей. З мого досвіду подальшої роботи над проектами музею стало ясно, що саме він «радить» кого звільняти з музею і кого наймати, матеріали яких науковців брати в книги і як редагувати, а також які рішення ухвалювати директорці музею. І вона, звичайно, дослухається до кожної з «порад». Стосунки у них були надзвичайно теплі. Окрім всього цього, він-таки «завідував грошима». А через музей, як з’ясувалося, проходять десятки мільйонів бюджетних коштів та допомоги діаспори і меценатів.

Також дивним було те, що за час керування Музеєм Голодомору пані Стасюк, з нього були звільнені більше 80 працівників, зокрема багато фахових науковців (4). Можливо, за нелояльність до того, що там відбувалося? Пізніше колишні й нинішні працівники музею писали мені на умовах анонімності про те, як на них тиснули і на що змушували йти. Нижче розповім і про це.

Останнім проектом, який я допомагав реалізувати музею, була книга «Геноцид українців 1932–1933 за матеріалами досудових розслідувань». Раніше я публікував допис про історію, як замовники змусили мене чотири рази передруковувати вже готову книгу. Це була вона.

Після публікації мого допису я отримав велику кількість повідомлень від колишніх і нинішніх працівників Музею Голодомору, які стали розповідати мені дивні речі. Зокрема, що після моєї публікації Стасюк витратила весь робочий день, щоб обдзвонити усіх знайомих людей, які поставили лайк під моїм дописом, щоб ті прибрали свій лайк. І це робив Генеральний (!) директор державної установи (покищо).

Що? Навіщо? Що це мало їй дати?

Далі більше. Працівників музею змушували написати на мене заяву в поліцію начебто я несанкціоновано поширював книжки, які сам же видав. Вони відмовились, не стали піддаватись на провокації. Сказали що звільняться, якщо на них продовжать тиск та стануть на мій захист, якщо я почну протидіяти безчинствам.

Також нещодавно мене повідомили, що у співробітників музею почали перевіряти листування на телефонах і комп’ютерах аби вони не повідомляли нічого мені чи ЗМІ про цю справу. Значна частина колективу вже звільнилася, решта – або боїться, або мовчки сприяє тому, що відбувається. Двоє людей написали, що бояться за свою безпеку. Одна людина повідомила, що на неї (цитую) «влаштували полювання і переслідують».

Саме до підготовки книги «Геноцид українців 1932–1933 за матеріалами досудових розслідувань» був залучений Микола Герасименко і саме він вилучав з обігу весь наклад з наміром перетворити на туалетний папір. Він неодноразово озвучував цей намір при свідках. Мене змусили повернути партію книг з США, але раніше Герасименко і Стасюк гарантували, що компенсують моєму партнеру в Чикаго вартість повернення вантажу. Я домовився, книги мій партнер із США повернув, проте, витрачених на пересилку (з України до Америки і назад) грошей нам не повернули. Пересилка такого вантажу за океан і назад разом з розшиванням, передруком і зшиванням цілого накладу книг склали разом понад 100 тисяч гривень збитків для мене.

Паралельно з вилученням накладу книги, почались переслідування науковців, залучених до її підготовки. Люди залякані та бояться за свою безпеку.

Під керівництвом Герасименка (що можуть підтвердити усі, хто має стосунок до підготовки книги) макет видання був повністю перероблений, викинуті логотипи мого видавництва, прибрали навіть назву видавництва на титульній сторінці, що робить видання невідповідним до офіційних вимог для друкованих видань. Проте вихідні дані та індивідуальний номер книжкового видання ISBN, який я присвоїв оригінальній книзі, був і в переробленому макеті. Та це були далеко не всі зміни у порівнянні з оригінальним виданням. Герасименко несамовито матюкався, коли пояснював мені причини вилучення накладу і продемонстрував примірник книги, де були десятки закладок на сторінках, які він хотів змінити.

Так з’явилася підробка, зображена на фото. На неї немає жодних документів, на відміну від тої, яку видавав я. Фахівці у дослідженні теми Голодомору пізніше з’ясували, що до нової книги додано низку вагомих фальсифікацій та інших свідчень непрофесійності істориків, та ще й додано грифи наукових та державних інститутів (5). Проти цих фальсифікацій вже виступили науковці Volodymyr Viatrovych, Anton Drobovych, Геннадій Єфіменко, Kyrylo Galushko, Станіслав Кульчицький, Oksana Yurkova, Liudmyla Hrynevych, Daria Mattingly, Кузовова Наталя, Ірина Батирєва, Larisa Yakubova, Alya Shandra, Tetiana Shvydchenko та багато інших.

Почалося поширення фальшивої книги, до підготовки якої я не був залучений взагалі ніяк. Саме цю книгу роздавали під час міжнародного форуму «Масові штучні голоди», що відбувся в Києві 7 вересня. Там же Герасименко зробив камінг-аут і зізнався, що був працівником КГБ СССР.

І оригінальне, і перероблене «чекістом» видання мало на меті просувати тезу про те, що жертвами Голодомору 1932-1933 року стали рівно 10,5 мільйонів українців. Методом наукового аналізу вже доведено, що ця цифра спирається на абсолютно нерелевантні джерела. Ви запитаєте – для чого це роблять? Для того, щоб автори цієї книги (яка є центральним елементом в темі просування цифри 10,5 мільйонів), у тому числі Герасименко та Стасюк, виглядали героїчними дослідниками в очах загалу, та щоб поставити під сумнів саме явище Голодомору серед української і міжнародної наукової спільноти, оскільки «експертизи», наведені в книзі, може спростувати не лише науковець, а й просто уважний читач.

Я не є прибічником табору «якоїсь кількості жертв». Моя головна ціль — викрити і спростувати фальсифікації в принципі, припинити «монетизацію» теми Голодомору та глум над пам’яттю наших предків. Найдетальніше цю книгу дослідив кандидат історичних наук Геннадій Єфіменко. Його публікації розміщені, зокрема, на сайті Likбез. Історичний Фронт, «Історична Правда», неодноразово писав він і на своїй сторінці на Facebook.

Видання цієї книги вже сильно нашкодило українським інтересам, але створена «куратором музею» фальшива версія містила ще більшу кількість сумнівних джерел, «випадково» допущених помилок і «неточностей», що всі ті державні інституції, посадовці та науковці, чиї імена і назви згадувались у книзі, були скомпрометовані. Це схоже на спецоперацію, спрямовану на знищення репутації української історичної науки і авторитету держави в цілому. Але найгірше, що це відвертий глум над пам’яттю мільйонів невинно вбитих голодом українців. На моє переконання, ці дії вчинені з умислом та в інтересах нашого ворога у гібридній війні. Росія вже здійснювала спроби завадити визнанню Голодоморів на міжнародному рівні. Почерк характерний.

Підробка матеріалів про жертв Голодомору – злочин, аналогічний запереченню геноциду чи применшенню його значення. Це бомба, закладена під українські національні інтереси. Голодомор намагаються ліквідувати як явище в нашій національній свідомості та хочуть зробити все, щоб його не визнала світова спільнота, а наших дослідників вважали некомпетентними. Такими, які малюють цифри «зі стелі».

18 листопада представники фахових дослідницьких інституції України на конференції «Демографічні втрати України внаслідок Голодомору» назвали експертизи, вміщені у цій фальшивій книзі, підривом статусу української наукової спільноти (6). Український інститут національної пам’яті та Кабінет Міністрів України направили експертизу, опубліковану в книзі, на дослідження рівня фаховості в Інститут демографії та у Київський національний університет імені Тараса Шевченка на Історичний та Юридичний факультети. (7), (😎, (9), (10), (11), (12). Український інститут національної пам’яті також направив книгу на експертизу для дослідження рівня фаховості цього видання до Національна академія наук України, зокрема Інститут історії України НАН України та Інститут демографії та соціальних досліджень. Та, на жаль, книга вже була передана американській та іншим міжнародним делегаціям, роз’їхалася світом і вже працює проти України. А людина зі спецслужб, яка весь цей процес реалізувала, у той же день відсвяткувала шампанським, очевидно, успішно проведену операцію.

Мені відомо, що науковців та активістів, які стали на захист історичної пам’яті про Голодомор у цій справі, таврували представниками «русского мира» та «єврейської змови», звинувачують у применшенні чи запереченні Голодомору. Проти мене написана заява до поліції і готується позов. Команда «куратора музею» заручається підтримкою депутатів та нечистих на руку ЗМІ, щоб протидіяти поширенню правди про їхні злочини.

Я усвідомлюю, на яку небезпеку наражаю себе. Але якщо ніхто відкрито не спробує завадити цій спецоперації проти України, то чим ми кращі за тих людей, які стали мовчазними співучасниками організації самих Голодоморів?

Надзвичайно прикро, що в такі чорні справи втягнутий як інституція Музей Голодомору I Holodomor Museum – святе та сакральне для українців місце. Ще більш прикро, що очорнюють саме явище Голодомору. Я припускаю, що дехто з нинішніх працівників музею щиро вірить, що робить правильні речі. Але під чиїм керівництвом і впливом вони перебувають? Відколи правильні речі на користь України роблять люди з довідом роботи в КГБ (13) і настільки компрометуючим «досвідом роботи» в Служба безпеки України?

Нічого не зміниться, якщо ми не об’єднаємось точно так, як зробили це на Майдані 2014 року заради українського національного інтересу. Тому прошу кожного з вас тегнути в коментарях знайомих журналістів (зокрема розслідувачів), блогерів, юристів, депутатів, представників телебачення та інших ЗМІ, посадовців, науковців та усіх, хто міг би посприяти розголосу як в науковій, так і в медійній площині. Кожне поширення цього допису – важливе. Кожен коментар чи лайк підвищує шанси, що цю інформацію побачить якнайбільша кількість людей.

Заздалегідь зазначаю, що кожний наведений в дописі факт потребує належного вивчення і дослідження з метою доведення чи спростування компетентними правоохоронними органами, подана інформація є оціночним судженням.

На жаль, я не маю іншої зброї у цьому протистоянні, ніж розголос та оприлюднення подій, що відбулися на моїх очах. Я розраховую тільки на вас, бо не маю підтримки в міністерствах чи серед депутатів. За нами лише правда, бажання зупинити безчинства святотатників і захистити нашу історичну пам’ять та честь замордованих українців. Вірю, що разом ми це зможемо.

Марко Мельник

У 2020 році я працювала в музеї десять місяців. Точніше в одному з його відділів — «філіалі» Інститут дослідження Голодомору. Тільки влаштувалася на роботу, як за два дні розпочався перший локдаун і вийшла я в офіс аж у червні. Сходу мене познайомили з «генералом» — так називали таємничу людину, про яку всі говорили напівпошепки і який судячи з усього, відігравав велику роль в музеї. Ним виявився Микола Герасименко, який почав свою кар’єру спецслужбовця в радянському КГБ і на початку нульових розслідував горезвісну справу «9 березня». Про нього і його роль в музеї детальніше згадано в дописі Marko Melnyk.

Тож у червні я вийшла в офіс, а у липні директорка музею Олеся Стасюк запропонувала мені посаду заступниці директора Інституту дослідження Голодомору. Оскільки Олеся переконливо говорила палкі патріотичні речі, пропонувала робити паралельно дуже крутий освітній проєкт, я погодилася. Мене тоді звісно здивувало, що попередній директор інституту виявився (зі слів Стасюк та деяких колег) дуже великим шкідником, який ледь не розвалив установу, а тодішню в.о. директора перевели через кілька місяців її роботи на посаду наукового співробітника (хоча вона не мала наукового ступеня), і цілком компетентну людину на думку всього колективу змусили терміново піти з установи, бо він виявився «непридатним до такої складної роботи» Та й колектив постійно був якимось нашорошеним, мене не покидало відчуття, що щось відбувається не так. Особливо, коли мова заходила за якусь дуже важливу експертизу, про яку навіть вдома було заборонено розповідати. Хоча ми й так нічого про неї не знали. Тож я почала роботу з новими обов’язками та своїм великим паралельним проєктом. І з новою директоркою Марковою С.В.

Час від часу я перетиналася з Миколою Герасименком, але на щастя не часто, бо в основному він сидів у приміщенні музею. Але завжди, коли він мене бачив, заводив дивні розмови і постійно повторював, що історики не знають історії, але він нас «научіт». У багатьох питаннях я з ним не погоджувалася і намагалася сперечатися. І бачила, що ця людина фактично керує музеєм, адже всі важливі розмови проводив він, а не директорка музею. А вже з листопада й до кінця грудня почалися події, які змінили мене назавжди. Адже саме тоді я не з книг чи архівних джерел зрозуміла, що таке атмосфера сталінського терору. Тільки уявіть собі на хвилиночку — в музеї Голодомору, у сакральному місці всіх українців, функціонує система психологічного шантажу, наклепів, залякування та інших дико неприємних речей. З доносами, страхом щось сказати чи зробити, «колективною порукою» і оманою тих, хто не має цього помітити. За відповіддю на депутатський запит, який оприлюднив Марко Мельник, з 2015 року до сьогодні з музею Голодомору було звільнено 86 (!) осіб. Але насправді це не повна цифра, якби в музеї дійсно відбулися чесні перевірки, ця цифра була б в рази більшою. Велика частина цих людей були звільнені примусово, перед тим зазнавши жорсткого тиску. Я не стала винятком, звільнятися з музею довелося за допомогою адвоката. Про це розповім згодом детальніше.

ФАЛЬСИФІКАЦІЯ ЦІНОЮ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПАМ’ЯТІ

Очевидно, що лише в умовах, описаних вище, стало можливо організувати штучно збільшену кількість жертв Голодомору до 10.5 млн жертв. Фальсифікації навколо цієї надважливої тематики є частиною стратегічних завдань Росії в ході гібридної інформаційної війни. Підробки наукових досліджень для штучного збільшення кількості жертв Голодомору та медіакампанія, спрямована на дискредитацію українських науковців — це бомба сповільненої дії проти міжнародного іміджу України. Тому українське суспільство зобов’язане бути консолідованим і не допускати ніяких маніпуляцій, що могли б дискредитувати тематику.

У вересні 2021 року з подачі керівництва музею Голодомору вийшла заява про 10,5 млн жертв Голодомору в 1932-1933 роках. Ці цифри спираються на нібито якісне наукове дослідження на основі комплексної судової історико-криміналістичної експертизи.

Що є насправді?

◼️ дві книги, видані на замовлення керівництва музею, в яких міститься результат експертизи. Вони видані під одним ISBN і під однією датою, але з різним змістом. Ця історія містить складний мікс різних порушень і справді жахаючих фактів, в тому числі й не без участі колишнього співробітника КГБ.
◼️ фаховий аналіз науковців тексту цих двох книг, де чітко доведено, що результати експертизи сфальшовані. Цих науковців пробують цькувати й звинувачують їх у «співпраці з Росією» (посилання у коментарях 1-7).
◼️ фільм 10.5 в якому залучені співробітники музею. Фільм знімали люди, які швидше за все були введені в оману, як і дуже багато інших, на жаль. Але ця медіакампанія вже набирає серйозних обертів, в неї залучають українські посольства і навіть церкву. Написаний посібник для вчителів шкіл по цій темі з цифрою 10.5 млн та вже презентований з метою масової розсилки по школах.

У рішенні Київського апеляційного суду щодо винуватців Голодомору (2010 рік) вказано число жертв Голодомору — 3,9 млн. Цифри надані Українським інститутом демографії. Це близько 13% населення тогочасної України. Після цього масштабного та професійного перерахунку, кількості жертв Голодомору не проводилося. І, як бачимо, експертиза 2020 року виявилася фальсифікатом.

Голодомор — одна з найчутливіших тем нашої національної пам’яті. Ми ще не пережили її, не пропрацювали наслідки. Але водночас ми вижили і в нас не змогли відібрати здатність боротися. Доказом цьому стала відновлена незалежність у 1991-му, Революція Гідності у 2014-му і стійкість на фронті тепер. Але в нас є ще один фронт, на якому відбуваються магістральні битви. Це — одна з них. Максимально важливо зараз не бути осторонь і допомогти сміливцям, які не побоялися подивитися в очі Левіафану. Неможливо перемогти поодинці, цій ситуації потрібен розголос. Мовчання і страх — це один із механізмів Голодомору. Коли ми об’єднуємося, то стаємо сильнішими за будь-які обставини.

Кожен лайк, репост, допис, тег, особиста розповідь — це наша зброя. Національну пам’ять неможливо захистити брехнею. Захистимо ми її лише правдою, це і буде шана кожному закатованому голодом українцю. Вірю в нас.

Тетяна Швидченко

Start typing and press Enter to search