Розпад імперії. Етно-конфесійний сепаратизм у РФ

Федеративний устрій Росії – це спроба, здійснена за радянських часів, вирішити проблему етнічної та економічної гетерогенності країни шляхом формування «національних республік». Тому в населення РФ відсутнє уявлення про федеративний центр або федерацію, як якусь цінність. І тому інструмент сецесії (вихід зі складу держави, частини території) є прийнятним для населення регіонів РФ. Іншими словами, відділення частини територій від Росії може сприйматися населенням цих територій як допустиме і можливе.

У регіонах РФ, традиційно населених мусульманськими етносами, ісламський радикалізм тісно пов’язаний з етно-національним сепаратизмом, що має такі напрямки:

1. Пантюркізм – ідеологія, спрямовану створення загальної етнічної держави всім Тюркських народів. У варіанті пантуранізму (один з різновидів пантюркизма) передбачається включити до тюркських народів ще й народи алтайської мовної групи, крім турків, бурятів, калмиків також народи тунгусько-муньчжурської групи, розташованих біля Росії.

2. Панісламізм – ідеологія, спрямована на об’єднання мусульман всього світу в одну ісламську державу під головуванням халіфа, в особі якого повинні злитися світська та духовна влада над усіма поданими другого арабського халіфату.

3. Також активно розвивається біля РФ – Сибірський регіональний сепаратизм, який розглядається елітами суб’єктів РФ як відповідь Сибіру та Далекого Сходу на пантуранський і панісламський проект. Сибірський сепаратизм ґрунтується на сибірських росіян, як особливої нації сибіряків, яка пригнічується федеральним центром та Європейською частиною РФ.

4. Націоналізм фіно-угорських народів, також є однією з передумов розпаду РФ, але оскільки народи цієї групи розсіяні територією РФ, процес кінцевого етапу сепаратизму, тобто. сецесії може розпочатися лише внаслідок їх консолідації. В ідеології фіно-угорського сепаратизму розглядаються дані народи, як корінні і мають право на політичні привілеї у північній частині європейської Росії, а також у деяких областях Західного Сибіру.

5. У Поволзьких республіках Мордовія, Марій-Ел та Удмуртія активно діють проповідники ваххабізму, які прагнуть звернути титульні народи цих республік в іслам з метою їхньої інтеграції в рух ісламського сепаратизму.

6. Конфедералізм та сепаратизм російських регіонів. У основі цього руху лежить невдоволення частини населення політикою федерального центру. Зокрема, перекачуванням фінансових потоків до Москви та дотаціями республікам Північного Кавказу. У російських регіонах РФ активно поширюються ідеології про окремі нації: волгар, уральців, поморів. Дані рухи апелюють до корінного етнічного самосвідомості людей, у своїй зближуючи їх із фіно-угорським націоналізмом. Слід зазначити, що сепаратизм – це крайня точка націоналізму.

Крім перерахованих вище напрямків і течій сепаратизму в Росії, окремим напрямком варто виділити Вакхабізм. Вакхабізм – це релігійно-політичний перебіг ісламу, що виник, як ідеологія руйнації держав, що слабнуть. Вперше він був застосований для руйнування Османської імперії, що вже слабшає. Вакхабізм у Росії представлений декількома напрямками:

  • класичні вакхабіти, що називають себе салафітами, які вважають себе прихильниками «чистого ісламу»;
  • іхвани, що належать до руху «Брати мусульмани»;
  • хізбути – прихильники організації «Хізбут-Тахрір;
  • таблиги – послідовники пакистанської організації «Табліги джаамат».

Вакхабіти прагнуть створення шаріатського держави у тій чи іншій формі, зокрема у вигляді всесвітнього халіфату. Багато вакхабітські групи використовують радикальні дії як досягнення поставленої мети. Емісари вакхабізму вважають, що мусульмани Росії та держав пострадянського простору живуть в антиісламських державах, виконувати закони яких грішно. Діють Вакхабіти освітні програми, які покликані виховати генерацію нових духовних лідерів. Нині ваххабіти успішно працюють із населенням (особливо з молоддю), головною метою вакхабітів є проникнення у владні структури Росії на федеральному і регіональному рівні.

Після початку масштабної воєнної агресії Кремля проти України, в Росії зростає соціально-економічна та політична напруга, яка підвищує ймовірність революційної ситуації в Росії. Російські політичні та бізнес еліти у регіонах не консолідовані на вирішенні загальнонаціональних завдань у РФ, т.к. деякі еліти вже давно чекають на можливість проведення процесів конфедералізму або сепаратизму з подальшою сецесією частини територій. Але головним індикатором щодо процесів етнічного і класичного сепаратизму у Росії є ослаблення Федерального центру, що зараз відбувається у РФ.

Соціальна напруга посилюється неконтрольованою міграцією. У великих містах РФ присутні цілі анклави мігрантів із ближнього зарубіжжя, що створює умови для протестних виступів за «французьким сценарієм». За попередніми даними в Москві перебувають понад 3,5 млн гастарбайтерів, більша частина з яких перебуває на нелегальному становищі, даної кількості мігрантів цілком достатньо для організації та провидіння протестів здебільшого це вихідці із Середньої Азії, Близького Сходу, що лише посилює етно-сепаратизм.

Етнічний сепаратизм провокує як територіальний розпад РФ, так і системну форму руйнації РФ, що виявляється у неможливості виконання основних функцій і прерогатив держави т.к. у регіональна еліта у віддалених регіонах РФ нічого очікувати виконувати розпорядження федерального центру за ослаблення останнього. До таких регіонів слід насамперед віднести республіки Північного Кавказу. Наприклад, в Інгушетії та Дагестані існують паралельні гілки влади, які мають усі ресурси впливу на офіційну владу та бізнес аж до тіньового «оподаткування». І в Інгушетії, і в Дагестані простежуються процеси формування непідконтрольної федеральному центру системи влади. Ще одним індикатором високого рівня етно-сепаратизму в РФ є наявність етнократій, яка закріплює доступ до місцевих ресурсів, що правлять у даному регіоні елітам. Спроби федерального центру провести деетнізацію влади в цих регіонах, призвели до сплеску націоналізму, і протистояння з місцевими етнокланами, які мають намір відстоювати свою владу та власність.

Також індикатором регіонального етно-сепаратизму, є демографічна гетерогенність, яка демонструє такі показники, в республіках Північного Кавказу (Інгушетія, Дагестан, Чечня) кількість молодих людей у віці 18 років становить близько 25%, в той же час, із суб’єктами РФ Центральної частини Росії цей показник не перевищує 12%. Такі демографічні перекоси існують на тлі етнокультурних розломів усередині РФ, а також етнічних протиріч, що виражаються у поєднанні історичних образ титульної нації (мається на увазі окремого регіону) з почуттями національного утиснення та відчуттями другорядності.

Посилення процесів регіонального та етнічного сепаратизму всередині РФ постійно зростає, але головний індикатор, що показує на можливий розпад РФ, це процеси об’єднання регіонального та етнічного сепаратизму, які будуть одночасно активізовані при кризовій ситуації та ослаблення федерального центру в РФ. Таке ослаблення піде після санкційного ефекту західних країн проти РФ, а також у період проходження Української кризи всередині РФ, яка буде зумовлена підвищенням протестного настрою місцевого населення, після масового приходу «вантажу 200» і «вантажу 300» назад до РФ, подібні процеси вже проходили до, у період виведення військ СРСР із Афганістану.

Start typing and press Enter to search