Штати говорять із Шойгу: чому Путіну пора нервувати

Швидше за все, контакти між США та Росією не припинялися, але велися не на рівні офіційних осіб. Потрібно розуміти, що сторони завжди шукали якихось варіантів і точок дотику для того, щоб припинити війну і знайти спосіб, який буде прийнятним для всіх. З огляду на обставини та поведінку російських військ в Україні це все, звичайно ж, ускладнювалося. На сьогоднішній день вже є певна стабілізація на фронті, і є розуміння того, що Україна зараз зайняла певну позицію, тоді як США увімкнулися на такому рівні, що програти вони вже не можуть.

Тому вони проводять консультації, щоб Росія не закопувала себе ще далі. Зокрема, йдеться про розтиражоване питання застосування ядерної зброї – якщо не стратегічної, то тактичної. І хоча США зацікавлені в тому, щоб Росія розвалилася, але їх хвилює питання контролю за ядерним озброєнням, частина якого знаходиться в нестабільних регіонах. Вашингтон явно має розуміння того, що нинішня влада Росії і Путін – не найкращий для них варіант. Тому тут у США є така дилема вибору. Тобто з одного боку американці роблять все, щоб Путін пішов, але з іншого боку – питання наступника залишається відкритим. Це не означає, що слід розглядати Шойгу як наступника.

Швидше за все, саме ця розмова є низкою сигналів після різких дій США у бік Росії, зокрема після закону про ленд-ліз. Метою таких сигналів є вихід на певні червоні лінії подальших дій щодо війни в Україні і не тільки.

За непідтвердженою інформацією, у розмові Остіна та Шойгу фігурувала Сирія, звідки Росія перекидає війська та частина територій може піти до талібів, що так чи інакше призведе до дестабілізації у близькосхідному регіоні. Безумовно, коли Росія заходила до Сирії, не всі були раді такому кроці Москви, але зараз там уже склався певний баланс, і тому якщо зараз до Сирії зайдуть нові гравці, це створить певні проблеми. Тому широта спілкування США та Росії не вичерпується лише питанням війни в Україні.

Що ж до самої ситуації, в якій опинився російський міністр оборони, то давайте скажемо прямо – Шойгу запаскудився. Він є міністром оборони РФ, одним із «яструбів», якого вважають одним із ініціаторів цієї війни. Але зрештою, замість 3-4 днів йде вже 79-й день війни, і немає жодних досягнень.

Росія виключно займається тим, що змінює свої цілі, а не чогось досягає. Звичайно, це викликає величезне роздратування у Путіна. Але просто поміняти Шойгу Путін не може з кількох причин. Шойгу — давніша людина у політиці, ніж Путін, а таких у принципі залишилося в Росії дуже мало. Тому Шойгу має свої певні зв’язки і позиції. До того ж відставка Шойгу служитиме визнанням помилки або програшу Путіна, що не вписується в позицію Кремля, що «все йде за планом». Але як наголосив президент України Володимир Зеленський у своєму недавньому інтерв’ю одному італійському телеканалу, зараз Путіну треба думати не про збереження своєї особи, а про збереження держави. І це, по суті, зараз – квінтесенція того, що наразі відбувається з Росією.

Тому, звичайно, Путін незадоволений і не виключає того, що або Остін, або інші американські представники можуть натякати Шойгу на малоймовірність великих успіхів у війні з Україною найближчим часом, у тому числі через американські постачання важкого озброєння, що у свою чергу погіршить як ситуацію на фронті, так і ставлення Путіна до Шойгу.

На тлі цього Шойгу можуть надходити натяки про радикальні дії, аж до усунення Путіна і зосередження влади вже в руках Шойгу щоб домовлятися більш конструктивно. Однак подібні комунікації, швидше, можливі не в рамках телефонної розмови, а за особистої зустрічі двох міністрів оборони.

Утім, поки що для України факт бесіди Остіна з Шойгою не впливає ні на що. Зараз український уряд перебуває в ситуації, за якої максимальною поступкою для потенційного мирного договору могло б бути винесення питання Криму за дужки, а найбільшою теоретичною поступкою – винесення територій ОРДЛО за дужки у тому вигляді, яке існувало до 24 лютого. У свою чергу, Росія, визнавши незалежність так званих «республік», не може досягти успіху в цьому напрямку, і намагається досягти хоч чогось, що можна було б виставити як перемогу і посадити Україну за стіл переговорів. Ось тільки чаша терезів у цій війні поступово зміщується у бік України.

Джерело: Апостроф

Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома». Відповідальність за матеріали в розділі «Думки вголос» несуть автори текстів.

Start typing and press Enter to search